Переглянути оригінал документа
ТЕХНОЛОГІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНІ
У ПІДГОТОВЦІ ВЧИТЕЛЯ ДО
ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЕКТУВАННЯ
Ірина Кузьменчук,
методист НМЦ іноземних мов і світової літератури
ІППО КУ імені Бориса Грінченка
Зазвичай словосполучення «педагогічна
майстерня» вживалося як образне означення, як синонім індивідуального стилю
вчителя, його педагогічної творчості,
особливостей організації навчально-виховної роботи педагогом. Хоча, передовсім,
поняття «майстерня побудови знань»,
«творча майстерня», «педагогічна майстерня» пов’язані з діяльністю «Французької
групи нової освіти» (GFEN), яка виникла у 20-З0
роках минулого століття.
Отже, що таке педагогічна майстерня сьогодні, які риси визначають
її як метод, форму і педагогічну технологію, чим вона відрізняється від майстер-класу, семінару з обміну досвідом, як
проводити педагогічну майстерню для дорослих, як взяти участь у педагогічній
майстерні. Відповіді на ці запитання ми спробуємо дати у нашій статті.
ХХ століття
нині сприймається багатьма як століття воєн і кривавих диктатур, екологічних катастроф і соціальних
експериментів. Однак не таким воно уявлялося тим, хто переступив поріг цього
століття на самому початку. Ідеї філософів, психологів, митців концентрувалися
навколо особистості, її підсвідомого, зосереджувалися на дослідженні
внутрішнього світу, з’являлися спроби
вписати пересічну людину у великий історичний контекст. Дух всебічного
оновлення, прагнення по-новому зрозуміти і описати старий-новий світ
сприяли пошукам нових форм і у літературі (романи Марселя Пруста, новели
Джеймса Джойса, драми Моріса Метерлінка) і у живописі (картини Казиміра
Малевича).
Час створення GFEN припадає на період заходу імпресіонізму
й народження авангардизму, видань повної збірки праць З.Фрейда, панування ідей
Фрідріха Ніцше, повального захопленням сюрреалізмом. Зокрема у маніфесті
художників-сюрреалістів Сальвадор Далі виголосив: «Ми живемо творчістю, а
вмираємо з доброї волі нашої публіки. Ми ненавидимо офіційний живопис. І ми
прекрасно знаємо, що це таке. (…) Ми захоплюємось нашим століттям і його
художниками і сподіваємось, що нашими роботами висловлюємо повагу до Дерена,
Пікассо, Матіса, Ж.Брака, Хуана Гріса, Северіні…»
Це час, коли поляризація у суспільстві досягла межі і різко
став відчутним дефіцит можливостей у реалізації особистісного потенціалу. У
20-ті роки набуло розмаху бажання визволитися від усього, що заважало людині
бути вільною і щасливою. Відтак, ці нові вимоги часу торкаються й освіти. У маніфесті «Французька група нової
освіти» проголошено, що її мета – виховання вільної й здатної критично мислити
особистості, свідома відмова від того, що називають фатальністю, визволення від
догм і утвердження відповідності між сказаним і зробленим. Рух «Нова освіта»
виступав «за інтелектуальну емансипацію кожного як умову емансипації для всіх»
[9]. При цьому представники «Нової освіти» наголошували,
що вони не відмовляються від досвіду своїх попередників і талановитих
сучасників. Саме ідеї вільного виховання і творчого саморозвитку особистості
(Ж. Ж. Руссо, Л. Толстой, Дж. Дьюі, Ж. Піаже, М. Монтесорі, К. Ушинський),
реалізація діяльнісного підходу до
навчання (Л.Виготський, С.Рубінштейн), а
також практична діяльність С.Рачинського, теоретична спадщина А.Макаренка тощо
стали науково-теоретичним підґрунтям до
створення майстерень. [1]
Важко не помітити певну спорідненість
маніфестів (сюрреалістів та громадського руху «Нової освіти») за духом творчості,
прагненням змінити світ, використанням досвіду «усіх тих, для кого зміна методів виховання і навчання є
найважнішим завданням цивілізації» [9]. Засновники GFEN певною мірою заперечували
традиційні атрибути процесу навчання: дозволили учневі слухати не тільки вчителя,
а й однокласника; дозволили помилятися, співати фальшиво, не боятися писати
неправильно, висувати та перший погляд суперечливі гіпотези й відстоювати їх,
відмовлятися від них і висувати нові. Вони сформулювали тезу про те, що «знання
– це творення і пошук у протиставленні
до раніше набутих знань, з критичною оцінкою того, що можливо вже давно визнано
всіма» [9]. Педагоги GFEN вірили і переконували інших в природній здатності всіх
людей до творчості, висуваючи основне гасло, гасло - виклик «Усі здатні!».
«Atelie» так називають
французькі педагоги майстерні письма, додаючи ще «la demarche» (демарш). Прямий переклад «atelie»
- майстерня. У 1989 році в Марселі на форумі педагогів з багатьох країн світу -
представників «Французької групи нової
освіти» були сформульовані основні положення нової технології – майстерні:- Виклик традиційній педагогіці. Учень повинен знаходитись в активній позиції, розкривати внутрішній потенціал, самостійно будувати свої знання.
- Особистість з новим менталітетом. Учень повинен розвиватися як самостійна, творча, відповідальна, конструктивно озброєна особистість.
- «Усі здатні». Кожна дитина здатна практично до усіх видів діяльності, питання лише у тому, які методи будуть застосовуватись у процесі її навчання і розвитку. Необхідно перейти від рівності у правах до рівності на ділі.
- Інтенсивні методи навчання і розвитку. Не повідомлення знань як незаперечних істин, а самостійне здобуття знань за допомогою методів критичного мислення.
- Новий тип педагога. Вчитель не авторитарний наставник, а талановитий скульптор. Педагог повинен ставитися до учня як до рівного.
- Точний розрахунок психологічних впливів. Система впливу на особистість розроблена так ретельно, що кожен, хто до неї долучився, дивується тому, що відбувається з ним: зміг самостійно створити, намалювати, висловити власну думку тощо.
Одне з найважливіших умов створення педагогічної
майстерні – її матеріал повинен бути по-справжньому проблемним, навіть
парадоксальним. Тоді на будь-якому етапі заняття учасники зможуть пережити
певний «розрив» - відкриття, потрясіння – саме те, що робить майстерню
майстернею.
Часто для цього використовують індуктор як методичний прийом, що забезпечує мотивацію пізнавальної
діяльності. Мета індуктора – стимулювати свідомість, спонукати до фантазії та
створення власного світу, пробудження бажання активно включитися у навчальний
процес. Сутність цього прийому полягає у постановці завдання, яке відповідало й
таким вимогам:
- сприяло актуалізації життєвого досвіду кожного учня;
- було доступним, знімало внутрішні перепони для включення у діяльність з його виконання;
- було «відкритим» завданням, що надає можливість вибору варіантів його виконання;
- було несподіваним, оригінальним, що створює ефект новизни й має емоційну принадливість;
- мало внутрішній зв'язок із основною ідеєю і надметою майстерні
Індуктор використала у розробці уроку за О.Уайльдом
Юлія Костенко, будуючи увесь матеріал
навколо парадоксальної проблеми: чи зручно бути незручним? Своєрідне
використання індуктора знаходимо і у методичній розробці Ірини Мегедь, де урок,
присвячений знайомству з життєвим і творчим шляхом О.Уайльда, вибудовано навколо розгляду вірша Зельди «У кожного з нас є ім’я».
Протягом уроку учні зіставляли рядки вірша з власним життєвим досвідом та
життям письменника. Зауважимо, що ці заняття не створювались за допомогою
технології «майстерня».
Технології майстерень передбачають застосування
індивідуального, парного і групового способів навчання. Зазначимо, що процес застосування
цих способів відрізняється від подібних за назвою, що входять до інших освітніх
технологій. Так, індивідуальний спосіб
у традиційному навчанні заснований на початковій діяльності педагога, його слові, ініціативі,
і наступній самостійній роботі учня. Застосування ж індивідуального способу
навчання у технології майстерень висуває на перший план особистість учня, який
сам, без втручання педагога, зіштовхується з проблемою, конкретизує її,
формулює питання, що потребують першочергового дослідження. Школяр самостійно
вичерпує початковий смисл з нового тексту, виділяє незрозуміле й те, що
необхідно потім обговорити в парі чи групі. Дитина відповідає не лише за свої
знання, а й за організацію самого процесу пізнання.
Парний спосіб навчання у технології майстерень
рівнозначний роботі за допомогою діалогу. Пари можуть бути як постійного, так і
змішаного складу. Під час діалогу відбувається співставлення нового знання з
уже відомими уявленнями. І. Мухіна зазначає, що діалог виступає як головний
принцип взаємодії, співробітництва, співтворчості на усіх етапах майстерні.
Врешті - решт діалог відбувається між досвідом кожного учасника й текстом, письменником, вченим,
історико-культурною добою, явищем культури загалом. Триває й діалог кожного учасника з самим собою, що дозволяє
споглядати, аналізувати й визначати
текст, особистість і творчість письменника, художню добу як певні художні
артефакти й також, (у свою чергу)
вступати з ними в діалог.
Груповий спосіб навчання посідає важливе місце у
технології майстерень. Його застосовують тоді, коли входження у проблему вже
відбулося, сформувалось початкове уявлення про проблему, прояснені деякі шляхи
її вирішення, тобто представлені індивідуальні й парні напрацювання. На другому
етапі здійснюється їх аналіз, відбувається пошук ефективних шляхів дослідження,
і наостанок після соціалізації (презентації створеного продукту всім учасникам)
групами своїх знахідок, планів, внесення коректив, починається реалізація
одного з обраних шляхів.
Закон
майстерні: роби по-своєму, відповідно до власних здібностей, інтересів і особистого
досвіду, коригуй себе сам. Саме тому немає точних методик з проведення
майстерні, кожен учитель сам створює й конструює власні майстерні.
До основних елементів технології відносять індукцію,
самоконструкцію, соціоконструкцію, соціалізацію, афішування, рефлексію.
Розглянемо ці елементи майстерні. Системотворним елементом майстерень є індукція - проблемна ситуація-початок,
яка мотивує творчу діяльність кожного. Про індуктор як методичний прийом зазначено
вище. Наступний етап – самоконструкція
- це індивідуальне створення гіпотези, рішення, тексту, малюнку. На цьому етапі
учні виконують завдання, які пов’язані з навчальним матеріалом, або евристичні завдання
(на створення власних освітніх продуктів, підтвердження висловлених ідей), або завдання,
пов’язані з організацією самого навчального процесу: формування мети,
визначення етапів роботи тощо. Соціоконструкція.
Групова робота. Учні стихійно або під керівництвом майстра поділяються на
групи, яким потрібно віднайти спосіб вирішення поставлених перед ними завдань.
Завдання можуть пропонуватися й коригуватися майстром. Учні вільно обирають
пошук, метод і темп. На цьому етапі можуть застосовуватись ті ж завдання, що і
для індивідуальної роботи. За рахунок взаємодії груп учні отримують додатковий
досвід, більшу кількість можливих рішень проблеми. Продуктом роботи в парі
можуть бути спільний варіант рішення, проект, малюнок, схема. Соціалізація – загальне обговорення
того, що зроблено індивідуально, або в парі чи групі; розгляд усіх гіпотез і
думок. Обговорення може бути
організоване на основі афішування –
представлення робіт учнів і майстра (текстів, схем, малюнків) усьому загалу
(усно чи за допомогою вивішування афіш). Учасники ходять, читають, обговорюють,
зачитують вголос. У процесі майстерні учасники повинні пережити певне
потрясіння-розрив. Це емоційне піднесення і одночасно усвідомлення неповноти
знань, що стимулює до отримання нових. У цей же час організується виконання
учнями відповідних завдань. Останній етап проведення майстерні – рефлексія, яка передбачає відповіді на
запитання: «Що я віднайшов у собі,
тексті, навколишньому? До постановки яких питань наблизився? Що не зрозумів?».
Рефлексія може бути емоційна і логічна. Особливо рефлексія важлива в майстерні для
дорослих.
Педагогічна майстерня відповідає новій педагогічній філософії і може
бути застосована у навчанні людей будь-якого віку. Звертаємо увагу, що майстерня для дорослих має свої специфіку:
вона проводиться відповідно до законів андрагогіки й головна увага в ній
приділяється наперед визначеним і повідомленим цілям і завданням.
Сподіваємось, що розгляд історії виникнення педагогічних майстерень та опис основних
принципів їхньої побудови, допоможе у
розумінні основних особливостей
майстерень. Для визначення цих особливостей, необхідно також з’ясувати:
майстерня - це педагогічна технологія,
метод чи форма? Найчастіше у роботах дослідників майстерня описується як
технологія. І. Мухіна тлумачить майстерню і як форму, і як метод, і як технологію
навчання. На наш погляд, майстерня може бути формою (спеціально
організована діяльність вчителя й учнів, яка відбувається за встановленим
порядком у певному режимі), сукупністю активних методів навчання[2], а
також частково-методичною, гнучкою
технологією із тим зауваженням, що наперед визначених кінцевих результатів
вона не має[3]. Навпаки неочевидність
результатів, їхня непередбачуваність є ознакою педагогічної майстерні і саме це
дозволяє учаснику здійснювати рух уперед, у пошуку нових знань та їхньому
конструюванні.
Таким чином, педагогічна майстерня
- це форма
спільної діяльності, яка створює умови для набуття кожним учасником нового знання і нового досвіду за допомогою
самостійної чи колективної творчості. Це одне із перших означень майстерні
російською мовою, яке на думку Т. Єрьоміної, підкреслює відкриття нового і
самостійність шляху. Л. Лисенко, використовуючи згадане означення як базове, додає ще один характерологічний вектор: «Форма
передачі автором майстерні концепції й технології свого педагогічного досвіду
(своєї педагогічної системи)». Безумовно, ця дефініція стосується лише
майстерень для педагогів, де обмін досвідом є провідним й ефективним видом
діяльності. Та для методиста, який організовує захід, постає питання: чим тоді
педагогічна майстерня відрізняється від семінару з обміну досвідом і
майстер-класу? Для пошуку відповіді на це питання застосуємо кола Вена.
Отже, ці форми
роботи об’єднує особистість – майстер. Але функції майстра у кожній формі
різні. У семінарі з обміну досвідом майстер - центр, навколо якого й побудовано
захід. Він розповідає про свою діяльність, знайомить з ефективними формами і
прийомами, визначає результативність роботи. Його завдання передати інформацію,
зацікавити інших своєю діяльністю. Необхідним елементом семінару з обміну
досвідом є діалог, дискусія, рефлексія. Але діалог не є стрижневим фактором, це
скоріше засіб з’ясування незрозумілого
та висловлення своїх вражень. Майстер-клас також передбачає передачу досвіду[4], де
майстер виступає дієвою фігурою, наставником і керівником. На відміну від
семінару з обміну досвідом його завдання не познайомити
з досвідом, а насправді його передати
– навчити учасників використовувати певні прийоми, технології у діяльності.
Майстер-класи оперативніші та мобільніші за семінари з обміну досвідом (будуються
за чітким алгоритмом, на основі якого кожна дія розписана за часом), їхні
завдання прикладні і конкретні – такі, які можна виконати за відведений час,
використовується групова і парна робота. Далі подаємо приблизний алгоритм
майстер-класу.
- Обґрунтування керівником теми майстер-класу. Формулювання цілей і задач.
- Науково-теоретичний блок (Обґрунтування основних ідей пропонованої технології (методів, прийомів), бажано з використанням презентації).
- Представлення керівником майстер-класу власної системи роботи (її окремих аспектів). Надання інформації про її результативність, обґрунтування перспектив.
- Демонстрація технологій (методів, прийомів) у дії (відкритий урок, виховний захід або імітаційна гра з учасниками майстер-класу).
- Обговорення побаченого учасниками майстер-класу. Аналіз уроку (виховного заходу, його фрагментів) керівником майстер-класу. Запитання до керівника майстер-класу. Дискусія.
- Практикум (самостійна розробка учасниками майстер-класу моделі уроку (заняття) з використанням пропонованих технологій, методів і прийомів у режимі демонстративної технології - робота здійснюється в парах, групах або індивідуально).
- Захист учасниками майстер-класу створених ними моделей уроку (заняття).
На відміну від попередніх видів роботи, майстерня
передбачає ціннісно-смислову рівність усіх учасників, включаючи майстра.
Завдання майстра створити умови для розкриття й реалізації творчого потенціалу
учасників майстерні; розробити й реалізувати методику діалогу, який дозволяє
кожному учаснику педагогічної майстерні набути необхідні знання та висловити
власне судження; організувати індивідуальну
й колективну роботу учасників майстерні, яка орієнтує їх на самостійну
діяльність із побудови нових знань, створення «творчого продукту». Майстерня передбачає
співтворчість майстра й учня. На відміну від майстер-класу, автор майстерні не
має переваг у судженнях, знаннях, вирішенні питань, тобто він обмежений в участі, практичній діяльності на
всіх етапах майстерні. Як зазначалося, іншого значення набувають індивідуальні,
групові способи діяльності. Крім того педагогічна майстерня для вчителів, наголошує
Г. Русскіх – «довготривалий
процес», який має системний характер, у той час як майстер-клас — мобільна,
короткострокова форма роботи. тже, кожна із цих форм має свої переваги і є
дієвим способом для педагога у досягненні поставленої мети.
Ідеї й
принципи «Французької групи нової освіти»
близькі творчим групам вчителів світової літератури міста Києва.
Поєднання трьох компонентів навчання, спілкування й творчості,
ціннісно-смислова рівність усіх учасників, рух уперед є визначальними рисами
цих об’єднань. Не даремно логотипом творчих груп стала літографія Моріса Ешера «Руки, що
малюють». До того ж елементи технології: індукція, соціоконструкція,
соціалізація, афішування і рефлексія притаманні не лише майстерні, а й можуть
стати першоелементами будь-якого спільного творчого процесу. Власне робота
творчої групи з обговорення поставленої проблеми, участь у проекті відбувається
із застосуванням цих етапів.
Організація
педагогічних майстерень для вчителів світової літератури Києва розпочалася у
2008 році. За основу було прийнято наукову розробку кандидата педагогічних
наук, доцента В’ятського державного гуманітарного університету Г. Русскіх, яка
розглядала педагогічну майстерню як форму взаємодії педагогів. Учителі столиці почали
відвідувати педагогічну майстерню Ірини Мегедь, присвячену розгляду літератури
модернізму, постмодернізму та методиці їх навчання.
Упродовж семи років працювала педагогічна майстерня
Катерини Баліної. І хоча нині змінено
завдання та алгоритм діяльності майстерні, все ж за ці роки вчителі столиці
отримали цінний досвід.
Які ж етапи організації педагогічної майстерні
ми використовуємо сьогодні? На початку пропонується ідея й відбувається її
обговорення фокус групою. Потім на семінарі методистів-кореспондентів й учасників
творчих груп відбувається уточнення й конкретизація теми, мети, завдань та
шляхів їхнього виконання. Наступний етап – добір учасників педагогічної
майстерні. Учасником педагогічної майстерні може стати кожен, хто бажає та
зобов’язується виконувати умови майстерні. Склад учасників педагогічної
майстерні обговорюється з методистами районних науково-методичних центрів.
Черговий етап – підготовка занять майстерні. На цьому етапі відбувається
консультація авторів майстерень щодо ефективнішого розкриття теми. Обговорення
змісту кожної майстерні здійснюється не лише методистом, а й авторами
майстерні. Під час проведення майстерні учасники виконують завдання, слідкують за роботою
майстра. У процесі роботи майстерні (тобто протягом навчального року) вони створюють
творчий продукт і оприлюднюють його в онлайн-журналі.
Цього
навчального року учасники педагогічної майстерні відвідували заняття переможців
ІІ (міського) туру конкурсу «Вчитель року». Їхнім завданням стало розкриття
теми власного досвіду на прикладі певного уроку. Для того, щоб збагатити
методичну палітру учасників майстерні, було вирішено презентувати теми досвіду
на однаковому навчальному матеріалі: подати одну й ту ж саму тему за програмою.
Усі автори майстерень викладають у 10- класі. Тому саме з програми 10-го класу і
обиралась творчість письменника. Як ми пам’ятаємо, для майстерні необхідно
обирати проблемний і навіть парадоксальний матеріал. Найбільше цим критеріям
відповідає творчість парадоксаліста, автора суспільних демаршів Оскара Уайльда.
Пропонуємо алгоритм
підготовки вчителя до педагогічного проектування засобами педагогічної
майстерні.
Мета педагогічної майстерні:
- створення методичного середовища, яке дозволяє педагогам підвищити професійний рівень, зокрема рівень методичної майстерності;
- сприяти навчанню вчителів у моделюванні власного педагогічного досвіду;
- експериментально перевіряти ефективність своєї моделі;
- розробити методичні рекомендації на основі власних досягнень.
Завдання педагогічної майстерні:
- створити умови для мотивації педагога на перебудову педагогічної діяльності;
- продемонструвати ефективність технологій, форм і засобів навчання, виховання, системи роботи тощо, якими володіє майстер і які забезпечують продуктивне вирішення завдань, що поставлені перед сучасною освітою.
Карта педагогічної майстерні
Тема: «Навчання літератури модернізму в школі. Ранній модернізм.
Оскар Уайльд»
Завдання:
1. навчитися моделювати власний
педагогічний досвід;
2. виробити власний творчий продукт
(урок, методичні рекомендації, тести та ін.);
3. експериментально його перевірити.
Шлях реалізації завдань:
вивчення методичного досвіду вчителів світової літератури
– переможців ІІ туру конкурсу «Учитель
року»
Технологія процесу:
аналіз методичних тем учителів - переможців конкурсу.
Заняття 1. Педагогічна майстерня Ірини
Мегедь «Розвиток читацької компетенції учнів старших класів засобами
мультимедійних технологій на прикладі вивчення творчості Оскара Уайльда у 10-му
класі»
Заняття 2. Педагогічна майстерня Юлії
Костенко «Розвиток пізнавальних читацьких інтересів на уроках світової
літератури на прикладі вивчення творчості Оскара Уайльда»
Заняття 3. Педагогічна майстерня Оксани
Маслюк «Формування читацької компетенції учнів засобами інноваційних технологій
на прикладі вивчення творчості Оскара Уайльда»
Заняття 4. Педагогічна майстерня Ольги
Невмержицької «Метод проектів як засіб формування читацької компетенції учнів на
прикладі вивчення творчості Оскара Уайльда»
Форми роботи:
- обов’язкове відвідання занять педагогічної майстерні й виконання завдань під керівництвом майстра;
- аналіз літератури з теми;
- розміщення власних
матеріалів в онлайн-журналі http://svitlit-kyiv.blogspot.com/
Алгоритм діяльності майстерні
Орієнтація на виконання завдань майстерні
| Формулювання проблеми. Визначення мети діяльності |
| Творчий процес | Знайомство з методичною системою майстра. |
| Осягнення закономірностей творчого процесу | Рефлексія. Аналіз роботи майстра. Діалог. |
| Творчий продукт | Виконання завдань під керівництвом майстра. Індивідуальна і групова робота. |
| Рефлексія і корекція своєї діяльності | Представлення робіт учасників педагогічної майстерні. Обговорення. |
| Вихід на новий продукт | Створення продукту за визначеною проблемою (урок, методичні рекомендації, тести тощо) |
«Будь собою. Інші ролі зайняті». Ці слова Уайльда стали гаслом
нашої педмайстерні. Сподіваємось, що наш досвід стане у пригоді вчителям та методистам світової
літератури. Усім охочим пропонуємо стати заочними учасниками столичної
педагогічної майстерні. Читайте матеріали авторів майстерні, поміщені у
«Всесвітній літературі у сучасній школі» та онлайн-журналі, а також розміщуйте
свої матеріали з вивчення творчості Оскара Уайльда за адресою http://svitlit-kyiv.blogspot.com/
Вітаємо усіх, хто приєднається
до руху!
Література
- Бакало Л. Біоадекватні технології як напрям модернізації шкільного курсу зарубіжної літератури // Зарубіжна література. – 2008. – № 45–48. – С.67-71.
- Баханов К.О. Традиції та інновації в навчанні історії в школі: Дидактичний словник-довідник. – Запоріжжя. – Просвіта. – 2002. – 108с.
- Мухина И. А. Что такое педагогическая мастерская. Мастерские по литературе: интеграция инновационного и традиционного опыта: Книга для учителя. СПБ. – 2002.
- Загоруй Н. А. Новые педагогические технологии. Технология «Творческая мастерская» http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=2&ved=0CDMQFjAB&url=http%3A%2F%2Fmethods.ucoz.ru%2Fzagorui2.doc&ei=R5kCUfK3McnbtAaxkYGYAw&usg=AFQjCNGVUXuLKfXJhduOuCNYhZTkmSJgUA&bvm=bv.41524429,d.Yms&cad=rja
- Еремина Т.Я. Еще раз о педагогической мастерской http://lelien.org/spip.php?article87&lang=fr
- Ковальчукова А. Нарисуйте счастье. Технологии французских педагогических мастерских и развитие критического мышления в авторской интерпретации// http://www.ug.ru/archive/3301
- Мухина И.А. Что такое педагогическая мастерская? http://www.lelien.org/spip.php?auteur1
- Русских Г.А. Педагогическая мастерская как средство подготовки учителя //https://sites.google.com/site/kniznaapolkavmk/russkih-g-a-pedagogiceskaa-masterskaa-kak-sredstvo-podgotovki-ucitela
- Французская группа нового образования. История возникновения. // http://lelien.org/spip.php?article6&lang=fr
_________________________
[1] Активні методи навчання – будь-які методи
навчання, які відповідають таким вимогам: формують в учнів потребу в нових
знаннях; спрямовують навчання на зв'язок і життям, спрямовують мислення на
рішення загальних і часткових пізнавальних завдань з метою творчої переробки
навчальної інформації; забезпечують діяльність по співвідношенню часткових
відомостей з основними ідеями; сприяють озброєнню учнів міцними знаннями і
навичками, а також умінням переносити їх у нові умови; сприяють оволодіннями
навчальними уміннями; створюють максимальні умови для активної
навчально-пізнавальної діяльності кожного учня. [2;С.47]
[2] Біля
витоків цього руху стояли відомі психологи Поль Ланжевен, Анрі Валлон, Жан
Піаже. На початку президентами GFEN були Ланжевен і Валлон, до 1992 року рух очолював відомий французький педагог,
поет і драматург, учасник руху Опору в часи Другої світової війни Анрі Бассіс,
сьогодні президентом GFEN є Одет Бассіс. З 90-х років ХХ ст. досвід французьких
колег активно вивчається і поширюється на теренах Росії. Ми можемо прочитати
про педагогічні майстерні у розробках методистів та учителів-словесників
І.Мухіної, Л.Фураєвої, Н. Хлєбович, Ж.Андрєєвої, М.Багге та ін. Завдяки
діяльності Санкт-Петербургського Університету педагогічної майстерності почали
говорити про «петербургські педагогічні майстерні». Принципи педагогічної філософії
GFEN застосовуються у навчанні в Бельгії, Болгарії, Італії, Португалії,
Румунії, Німеччині, Чилі, Швеції, Республіці Чад.
[3] Технологія
навчання – обґрунтована дидактична система, яка гарантує досягнення певної
навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на
розв’язання проміжних цілей і наперед визначених кінцевих результатів. [2;С.82-83]
[4] Майстер-клас – форма передачі досвіду майстрів
педагогічної праці, новаторів, науковців невеликому колу зацікавлених осіб у
невимушеній творчій атмосфері.
Немає коментарів:
Дописати коментар